Кременчук – місто обласного підпорядкування, яке розташувалося у центральній Україні, у Полтавській області. Перші поселення на території сучасного Кременчука з’явилися ще у V-III тисячолітті до н.е. Існують також дані, що вже в XII столітті нашої ери на території сучасного міста люди жили постійно, однак офіційним роком заснування міста вважається 1571-й.
У 1571 році польський король Сигізмунд ІІ підписав універсал, згідно з яким необхідно було побудувати фортецю задля захисту Придніпров’я від нападу кримських татар. У 1638 році в місті виникла фортеця, план якої створив відомий французький інженер Гійом Левассер де Боплан.
Існує декілька версій щодо походження назви міста. Перша відсилає нас до геології: у цій місцевості є значні поклади кремнію, тож від слова «кремінчик» і походить назва міста.
Друга версія, запропонована істориком Теодором Нарбутом, натякає на литовське походження назви. «За часів великого литовського князя Вітовта (XIV ст.) понад Дніпром було зведено кілька фортець для оборони південних кордонів князівства. У цих фортецях стояли литовські залоги з різних міст. А оскільки у фортеці, зведеній на території нинішнього Кременчука, вважав Нарбут, стояла залога з міста Кремінця, то вона й дала назву новому місту» [1].
Третя версія авторства історика Ф. Ніколайчика. «Спираючись на лінгвіста Кеппена, пояснював назву міста від татарського “кер” або “кир”, що означає пагорб, підвищення. Ніколайчик, згадуючи, що в різних джерелах переправу під Кременчуком називали татарською, вважає, що саме татари й назвали її Керменчиком» [1].
Ще одну версію запропонував учений О. Черних: «Топонім Кременчук складається зі староанглійських слів «cramin(to)» (втискувати, переповнювати) та «choke» (загромаджувати) і означає «вузьке, втиснуте між виходами скелястих порід, місце».
І нарешті, найпоширеніша, але не обов’язково правильна версія походження назви міста пов’язана з тим, що турки почали називати укріплення «кременчуком», що у перекладі означає «маленька фортеця».
З 1571 по 1764 роки Кременчук був містом козацької слави.
Особливе стратегічне значення Кременчука визначалося тим, що саме звідси Дніпро переставав розгалужуватись і плинув «єдиним коритом» до Запоріжжя. Відтак, не дивно, що початок повстання під проводом Якова Острянина (Остряниці) 1638 року ознаменувався захопленням Кременчука повстанцями-запорожцями.
У 1649 році Зборівський 40-тисячний реєстр затвердив Кременчук сотенним містечком правобережного Чигиринського полку [2]. З 1661 по 1665(6) роки існував Кременчуцький козачий полк, а саме місто вважалося його головним осередком.
У 1764 році Кременчук був у складі Новоросійської губернії Російської імперії. У цей час на території міста проживало понад 8 тис. людей.
«Повітове місто Кременчук з 1770 по 1789 роки було Новоросійським губернським містом і вміщало, крім губернських присутніх місць, казенну збройову майстерню, контору та доволі великий збройний завод» [4].
Під час російсько-турецької війни у місті базувалися російські війська. Саме тоді тут було збудовано збройовий завод із ковальським, слюсарним, ливарним та іншими цехами. А 1788 року в кременчуцькому шпиталі лікувався відомий полководець Олександр Суворов, який був поранений під час Кінбурзького бою.
З 1796 року місто відносилося до Малоросійської губернії, через зникнення Катеринославського намісництва. У 1798 році у міста з'явився власний герб, а в 1802 році Кременчук став повітовим містом Полтавської губернії.
У 1782 році тут, уперше в країні, було відкрито консерваторію. Причиною стало відвідування міста Катериною ІІ. Директором консерваторії був Джузеппе Сарті, композитор із Італії.
З моменту з'єднання з Крюківським посадом Кременчук став найбільшим торговим та промисловим містом у Полтавській губернії. «Відповідно до «Міського положення» 1785 року в Кременчуці основувалося шість цехів: кравецький, шмуклерський, булочний, ковальський, шевський, різничний, що об’єднували 300 ремісників» [8].
З’явилися перші промислові підприємства: столярний завод, панчішна та шкіряна фабрики, казенний цукровий завод, кораблебудівна верф, державні збройовий та ливарний заводи. [8].
Площа міста становила понад 686 га, на якій розташовувалися 2393 будинки, 72 з них були кам’яними.
Після 1861 року тут відкриваються нові заводи та фабрики, перебудовуються старі. У 1873 році з'являється залізничний міст, що проходить через Дніпро. Наприкінці ХІХ століття вже функціонують залізниця, електростанція, бібліотека, повітова школа, театр, прогімназія, а в 1899 році з'являється і перший трамвай [3].
На початку ХХ століття площа міста вже сягала 2391 га, а загальна протяжність вулиць складала 90 км.
У 1806 році було створено статистичний опис Кременчука, спираючись на нього можна більше дізнатися про життя міста у XVIII-XIX століттях. На той час у місті було 7 великих та 4 малі площі, 33 вулиці, одна кам’яна церква, дві дерев’яні та храм розкольників з 32-ма дерев’яними келіями.
«З будівель, котрі належать міській Думі: Магістрат кам'яний, що вміщає Думу і Словесний Суд з двома погребами, сім лавок, Чорноморського Адміралтейства льох і гауптвахта… З дерев'яних будівель відомству скарбниці належать: корпус, що вміщав перед тим повітовий і нижній земські суди і повітове казначейство, дворянський будинок, займаний вільною аптекою, острог, гауптвахта, три шлагбауми, полковий лазарет, погріб для казенного пороху, садок, ставок з млином та цегельним заводом, харчовий магазин, три караульні, хлібна та рибна шопи (харчевні)» [4].
Склад - чоловіків. Жінок та дітей не рахували [4]
Ремісничий склад населення за статистичнoму опису [4]
Опис будівель на 1806 рік [4]
Енциклопедичний Словник Ф. Брокгауза та І. Ефрона [10]
До середини XVIII століття у місті не було жодної лікарні. В 1770 році відкрилася перша аптека, а в 1778 році військовий лікар І. де Тейльс відкрив першу лікарню, де безкоштовно лікував бідних людей. У 1781 році у місті діяла богадільня на 50 місць для інвалідів і на 50 місць для хворих, а ще був єврейський шпиталь. Щоправда медичну допомогу надавали приватні лікарі, які мали власні кабінети, чи лікарі при приватних фабриках.
У 1804 році була побудована перша лікарня міста, розрахована на 30 ліжок в 11 палатах, при закладі діяла операційна та православний храм. На території першої лікарні було збудовано 11 об’єктів різного призначення, серед них: інвалідний дім (50 місць), християнська богадільня (50 місць), єврейська богадільня (20 місць), дві бані та два службових корпуси.
У середині XIX століття лікарня розширилася до 200 ліжок в 23 палатах, при закладі почала працювати лабораторія та повноцінне хірургічне відділення. Лікарня володіла 10 гектарами землі, на якій вирощувалися лікарські трави, що потім використовувалися для лікування хворих, а також здавалися на Кременчуцьку хіміко-фармацевтичну фабрику. Важливо нагадати, що у 1869 році у місті налічувалося три приватних аптеки та одна казенна, які заготовляли 120 видів різноманітних лікарських рослин [5].
У 1865 році було організовано дві лікарські дільниці та фельдшерський пункт. У 1889 році відкрився перший пологовий притулок на 4 місця. У 1899 році у напрямку лікарні почав рухатися перший міський трамвай. У 1912 році відбулася електрифікація закладу.
У 1897 році організовано Товариство сестер милосердя, яке розташовувалося в одноповерховому будинку по вулиці Троїцькій. При закладі діяли не тільки медичні кабінети, а й гуртожиток на 15 місць.
Ще одна міська лікарня з’явилася завдяки розвитку залізничної дороги. На Привокзальній площі спочатку відкрили невеличкий медичний кабінет, потім у 1910 році – медичну амбулаторію з одним лікарем та двома фельдшерами. І тільки у 1928 році заклад реорганізували і перетворили на лікарню [6].
Перші дві початкові школи з’явилися у місті ще за часів козацько-гетьманської України. У другій половині ХVIII ст. у місті працювало училище для дворянських сиріт та дітей різночинців, а також пансіон Брокара. Однак вже в 1789 році Кременчук перестав бути губернським містом і всі навчальні заклади закрилися.
Поновлення освітянської діяльності в місті відбулося тільки в 1805 році, коли відкрилося училище, яке перші роки свого існування функціонувало на приватні кошти. У 1831 році розпочало роботу приватне лютеранське приходське училище. Крім нього у місті було ще 2 жіночих пансіони та 14 єврейських шкіл.
Після реформи освіти у 1890 ріці в Кременчуці було 2 заклади середньої освіти (реальне училище та жіноча гімназія) та 17 закладів початкової освіти. Серед них: 5 початкових училищ, 3 приватні християнські училища, 1 лютеранське однокласне училище, 1 суспільне та 6 приватних єврейських училищ.
Кількість освітніх закладів у місті постійно зростала: на 1904 рік – 33 заклади, на 1910 рік – 50 закладів, на 1917 рік – 60 закладів.
Існуючі у місті школи не охоплювали всіх дітей шкільного віку, до настання радянського періоду не всі діти могли отримати освіту. «Заробітна плата кваліфікованого робітника в кінці ХІХ століття складала 10-12 рублів на місяць, а плата за навчання учениці молодших класів Маріїнської жіночої гімназії – 50 рублів, старших класів – 70 рублів на рік» [8].
Вдале географічне розташування міста, будівництво залізної дороги та використання річкового транспорту зробили Кременчук центральним торгівельно-промисловим містом Полтавської губернії.
На 1820 рік у місті налічувалося 44 види ремесел. У 1839 році запрацювала перша машинобудівна фабрика, котра випускала молотилки та віялки. У 1842 році відкрилися тютюнова та суконна фабрики.
Наприкінці 40-х років у Крюкові та Кременчуці працювало 6 шкіряних, 7 свічкових, 3 миловарних та 17 салотопних заводів. До 1861 року у місті налічувалося вже 41 промислове підприємство. Серед них були пивоварні, медоварні та канатні заводи, млини, гуральні [7].
У 1903 році у місті налічувалося вже 62 промислових підприємства. Лідерами були круподерні та мукомельні виробництва. В місті було 16 млинів та круподерень, які в рік виготовляли понад 20 млн пудів продукції. Другою за популярністю в місті була тютюнова промисловість. Кременчук навіть називали махорковою столицею Російської імперії. Підприємства виготовляли продукції на 2 млн рублів на рік. У трійку лідерів входила лісопереробна промисловість. Перший завод відкрився у 1868 році, а у 1913 подібних підприємств було аж 12 [8].
Революція та громадянська війна завдали місту низку важких ударів. У період з лютого 1917 року по грудень 1919 року у Кременчуці влада змінювалася щонайменше 10 разів. Містом прокотилася низка кривавих єврейських погромів. Зупинилося водо- та електропостачання, трамвайний рух, припинили свою роботу всі підприємства. До цих проблем додалися ще голод та епідемії холери. Кількість населення міста скоротилася на 30%.
20 грудня 1919 року у Кременчуці остаточно встановилася радянська влада, будинки та підприємства були націоналізовані. У 1921 році була запроваджена «нова економічна політика» (НЕП), яка позитивно позначилася на промисловості, поступово почали відновлювати свою роботу підприємства.
Борис Богер у своєму донесенні для штаб-квартири Об’єднаного розподільного комітету у Нью-Йорку пише про стан міста у 1923 році таке: «Я щойно був у Кременчуці. Це місто, звичайно, знало і найкращі часи. Це було дуже багате місто з безліччю фабрик, багатою торгівлею, процвітанням, багатим населенням, яке становило близько 100 тис. чоловік, переважно євреї. Але Кременчук був у такому ж становищі, як і багато інших єврейських міст, що постраждали від громадянської війни та бандитів. Місто зараз у жахливому стані: зруйновані, брудні, жалюгідні будинки з розбитими вікнами, нещасні люди, безнадійні та хворі. Кременчук був великим центром тютюнових фабрик, борошномельних заводів, лісопильних заводів та спільної торгівлі у минулі роки; тепер це лише місце для ринкової торгівлі. Більшість населення, звичайно, залежить від допомоги з Америки. Населення Кременчука, яке, згідно з офіційною статистикою, зараз становить 66 403 особи, з них 37 633 євреї, складають вихідці з навколишніх міст, які були повністю знищені бандитами» [9].
У 1926-1927 роках за основними показниками Кременчук досяг дореволюційного рівня. У 1926 році на території міста проживало 57,21 тис. людей (+ 6,3 тис. у Крюкові). За 14 років кількість населення зросла до 89,7 тис.
У цей же час було реконструйовано та побудовано близько 70-ти промислових підприємств, почалося будівництво житлових будинків, шкіл, дитячих садочків, зведено один з найбільших в Україні театр-цирк. Якщо на 1923 рік у місті було 3,4 тис. будівель, то на 1941 рік їх було уже 6,8 тис. [8].
Трагічною сторінкою в історії України є Голодомор 1932-1933 років. І хоча голод у Кременчуці відчувався не так гостро, як у інших селах та містечках, все ж трагедія була всеохоплюючою, а смертність колосальною. При заводах Кременчука кожному працюючому видавали по буханці хліба на 2 дні. Однак трагедія в місті все ж таки відчувалася: намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, жителі навколишніх сіл привозили напівживих дітей і залишали їх біля міських лікарень, державних закладів або й просто на вулиці. Дитяча смертність була настільки масовою, що мертвих дітей навіть не ховали, просто виносили у яму на кладовищі біля першої лікарні.
